Платон
Григорович Костюк (20 серпня 1924, Київ — 10 травня 2010, Київ) — український
фізіолог, нейрофізіолог, біофізик, доктор біологічних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державних премій України в
галузі науки і техніки (1992, 2003), академік НАН України, АМН України, РАН,
директор Інституту фізіології імені Богомольця НАНУ, засновник Міжнародного
центру молекулярної фізіології НАН, перший директор та завідувач кафедри
Київського відділення МФТІ, Голова Верховної Ради УРСР у 1985 — 1990, Герой
України, Член Німецької академії природознавців «Леопольдіна» (1966), АН
Чехословаччини (1990), Угорської АН (1990), Європейської академії «Academia
Europaea» (1989), Нью-Йоркської академії наук (1994), Голова Українського
товариства фізіологів ім. І. П. Павлова (1968–2010), Головний редактор
(1969—1988) та співредактор (1993—2010) журналу «Нейрофізіологія» (Київ),
співредактор Міжнародного журналу Neuroscience (Оксфорд, Велика Британія,
1976—2010), член редколегії кількох міжнародних журналів, голова
спеціалізованої вченої ради при Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця НАН
України, входив до складу керівних органів багатьох міжнародних товариств
фізіологів та біофізиків, у 1989—1993 рр. - віце-президент Міжнародного союзу
фізіологічних наук. Син відомого психолога Григорія Костюка, брат
мистецтвознавця Олександра Костюка. Учень фізіолога Данила Воронцова і
Нобелівського лауреата, нейробіолога Джона Екклса. Досліджував
електрофізіологію нервових клітин, властивості клітинної мембрани й іонних каналів,
роль кальцію у фізіології клітини. Створив наукову школу з молекулярної і
клітинної фізіології.
Майбутній
учений і громадський діяч Платон Костюк народився 1924 року в Києві. Його
батько, Григорій Силович – також видатний учений, засновник української школи
психології, чиїм ім’ям названо столичний Інститут психології АПН України. В
1931—1941 роках навчався у середній школі № 43 міста Києва. У випускний рік
Платона почалася радянсько-німецька війна. Родина Костюків евакуювалася до
Сталінграду, де Платон вступив до Сталінградського медичного інституту і на
факультет іноземних мов Сталінградського індустріально-педагогічного інституту.
Проте вчився він там лише рік, оскільки фронт дійшов і до Сталінграда. Родина з
труднощами дісталася до Саратова, а звідти переїхала до міста Кзил-Орда, де
тимчасово перебували АН УРСР і українські університети в евакуації. Там Платон
вчився з вересня 1942 року до травня 1943, закінчивши один курс біологічного
факультету Об'єднаного Харківського університету. Через потребу армії у
військових медиках продовжив навчання у Харківському військово-медичному
училищі, що знаходилося тоді у Ашхабаді, з травня 1943 року до квітня 1945
року. Одразу після закінчення училища був відправлений у Польщу та Східну
Пруссію як фельдшер батальйону Резерву медичного складу, звідки звільнився у
серпні 1945 року. Уже у вересні 1945 року для закінчення освіти Платон Костюк
вступив на біолого-ґрунтознавчий факультет Київського державного університету
ім. Т. Г. Шевченка, де пройшов завершальний курс і отримав диплом біолога у
1946 році. Того ж року вступив на третій курс лікувального факультету
Київського медичного інституту, який закінчив у 1949 році, отримавши другий
диплом медика.
Усе
своє подальше життя Платон Костюк поклав на вівтар науки. Науковою роботою
Платон Костюк почав займатися одразу після здобуття диплома біолога у
лабораторії загальної фізіології при Київському університеті, якою тоді
завідував Данило Воронцов. Вже у 1949 Костюк під керівництвом Воронцова
захистив кандидатську дисертацію на тему «Адаптація нерва до електричного
струму, що постійно наростає». З 1951 він став викладачем на кафедрі фізіології,
у 1955 — старшим науковим співробітником, а у 1956-57 після переходу Воронцова
до Інституту фізіології АН УРСР очолював університетську лабораторію загальної
фізіології.
У
1957 році Костюк захистив докторську дисертацію «Центральні процеси в
найпростішій рефлекторній дузі». Проте Данило Воронцов бажав мати талановитого
учня біля себе, тому сприяв його переходу з університету до Інституту
фізіології. З Інститутом фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України було пов'язане
все подальше життя Платона Костюка. З 1958 року він незмінно очолював відділ
загальної фізіології нервової системи. У 1960 році отримав звання професора. У
червні 1964 року Платона Костюка обрали членом-кореспондентом АН УРСР. З 1
липня 1966 року він став також член-кореспондентом АН СРСР за Відділенням
фізіології. У тому ж році він очолив Інститут фізіології АН УРСР, яким керував
до кінця життя. У грудні 1969 року Костюк стає академіком АН УРСР, а з 26
листопада 1974 року — академіком АН СРСР.
У
1970 - 80-ті роки під керівництвом Костюка проводились важливі роботи з
дослідження ролі іонів кальцію у нервовій сигналізації. За участі Костюка
розробляли нові методики дослідження поодиноких клітин, внутрішньоклітинної
перфузії, відкрили нові іонні канали і властивості клітинної мембрани.
Академіка Костюка визнали у світі як одного із засновників клітинної фізіології
нервових клітин.
Науковий
доробок ученого складається з більш ніж 650 наукових статей, 16 книжок і
підручників; підготував 20 докторів і 73 кандидатів наук. Серед учнів академіка
Платона Костюка відомі на весь світ видатні вчені Олег Кришталь, Галина Скибо,
Ярослав Шуба, Микола Веселовський, Олена Лук'янець та ін. Учений уперше у
світовій науці розробив методику внутрішньоклітинного діалізу соми нервової
клітини та застосував її для дослідження мембранних і молекулярних механізмів
клітини. Він уперше в СРСР сконструював і використав мікроелектродну техніку
для дослідження структурно-функціональної організації нервових центрів, проник
у нервову клітину, зареєструвавши її сигнали. Завдяки цим відкриттям радянська
нейрофізіологія посіла провідне місце у світовій науці.
Дослідженнями
мозку та нервової системи людини, зокрема таких явищ, як пам’ять, мислення,
свідомість, займається чи не найбільша у світі армія вчених. На цьому тлі
досягнення Платона Костюка набувають особливої ваги. Неабиякий внесок київський
науковець зробив у розкриття гомеостазу іонів кальцію в нервових клітинах та у
вивчення порушень при деяких специфічних формах мозкової патології – гіпоксії,
цукровому діабеті тощо. Платон Григорович дослідив, як відбувається перехід
інформації з електричної форми в молекулярну. Завдяки цим процесам людина
здатна вчитися, пам’ятати, усвідомлювати. Платон Костюк довів, що найважливішу
роль тут відіграють саме іони кальцію.
Учений-фізіолог
має багато послідовників. Школу нейрофізіології, клітинної та молекулярної
фізіології, започатковану Платоном Костюком, пройшло чимало науковців. Він
завжди говорив «ми», наголошуючи на досягненнях своїх учнів, пишався ними.
Численні дослідження співробітників відділу загальної фізіології нервової
системи на чолі з Платоном Григоровичем було відзначено вітчизняною й
міжнародною науковою спільнотою.
Своїм
учням Платон Костюк радив рівнятися не на колег із сусідніх лабораторій, а на
новітні світові досягнення. Для цього вчені намагалися публікувати результати
досліджень у міжнародних наукових журналах. Авторські статті Платона
Григоровича, написані чудовою англійською, завжди відповідали найвищому рівню.
Щоправда, пробитися із закритого наукового світу Радянського Союзу було
непросто, хоча фізіологи й виконували далекі від політики фундаментальні
дослідження. Перш ніж надрукуватися за кордоном, слід було пройти цензуру й
апробацію в радянському періодичному виданні. До речі, Платон Костюк зміг
виїхати на стажування в Австралію до майбутнього лауреата Нобелівської премії
Джона Екклса лише після телепрограми, в якій знаменитий австралієць звернувся
особисто до Микити Хрущова. До цього Платон Григорович не раз змушений був
відмовлятися від запрошень, посилаючись буцімто на незадовільний стан здоров’я.
Завдяки світовому визнанню київський Інститут фізіології одразу після розпаду
Радянського Союзу почав отримувати міжнародні гранти. Це до певної міри
зупинило відтік за кордон провідних учених, сприяло оновленню технічної бази
наукової установи.
У
колективі Платон Григорович створив спокійну творчу атмосферу. Він був
високоінтелігентною й щирою людиною, навколо якої гуртувалися непересічні
особистостіМикола Веселовський каже, що Платон Григорович цілковито був
відданий науці. Він шкодував час на популяризацію своїх відкриттів, не любив
скликати прес-конференції, займатися рекламою. «Хоча учитель не був у сучасному
розумінні менеджером власних досягнень, наукова слава сама приходила до нього.
Найбільше Платон Григорович переймався престижем інституту, а не своїм
особистим», – додає вдячний учень.
Платон
Костюк чи не весь робочий день проводив у лабораторному корпусі, хоча в нього,
як директора Інституту фізіології, був великий кабінет в адміністративному
приміщенні. Микола Веселовський згадує, що будь-який співробітник інституту міг
зайти до Платона Григоровича без попереднього запису. Саме тому килим до
робочого кабінету завідувача відділу загальної фізіології нервової системи,
якому вчений надавав перевагу перед директорським, завжди був затоптаним. Тут
тихо лунала класична музика, написано більшість наукових статей. Платон
Григорович мав одну фізіологічну особливість – умів воднораз переключатися з
господарсько-адміністративних питань на наукові, тому нічого не могло зупинити
його роботу над статтею, – уточнює Микола Веселовський.
Знаного
київського вченого обрали академіком-секретарем відділення фізіології Академії
наук СРСР. Це означало, що Платон Костюк, як головний фізіолог Радянського
Союзу, мав переїжджати до Москви. Проте він відмовився від привабливої на ті
часи пропозиції, тому був змушений щоп’ятниці сідати в поїзд і їхати туди. Платон
Костюк не міг назавжди полишити колектив однодумців українського Інституту
фізіології, рідний Київ.
Слідами
батька пішли обидві доньки Платона Григоровича: Олена та Ольга теж стали
медиками.
До
останніх своїх днів учений активно працював: коли вже сам не міг писати, статті
надиктовував секретареві. Незадовго до його відходу у вічність вийшла друком
нова книжка Платона Костюка. За словами Миколи Веселовського, Україна має
пишатися вченим-фізіологом світового рівня. «Ця Людина творила Історію й
Науку», – таке повідомлення в соціальній мережі залишив один зі співробітників
Інституту фізіології, дізнавшись, що не стало Платона Костюка. Нобелівський
лауреат Ервін Неєр із болем у серці й смутком у душі написав ось ці слова:
«Платон був видатним ученим. Його відхід із життя завершує унікальну сторінку в
становленні фізіології».
Учні
академіка заснували Фонд Костюка, який присуджує премії талановитим молодим
науковцям у галузі біомедичних досліджень. На будівлі Інституту фізіології
встановлена меморіальна дошка, на якій зазначено: «Тут у 1958—2010 роках
працював видатний український нейрофізіолог академік Платон Григорович Костюк».
Ім'я Платона Григоровича носить Українське фізіологічне товариство. На честь 90-річчя
Платона Костюка у червні 2014 року було проведено Конгрес Українського
товариства нейронаук. НАН України заснувала премію імені Костюка.
